Und als der Krieg im vierten Lenz
Keinen Ausblick auf Frieden bot
Da zog der Soldat seine Konsequenz
Und starb den Heldentod.
Der Krieg war aber noch nicht gar
Drum tat es dem Kaiser leid
Daß sein Soldat gestorben war:
Es schien ihm noch vor der Zeit.
Der Sommer zog über die Gräber her
Und der Soldat schlief schon
Da kam eines Nachts eine militär-
ische ärztliche Kommission.
Es zog die ärztliche Kommission
Zum Gottesacker hinaus
Und grub mit geweihtem Spaten den
Gefallnen Soldaten aus.
Der Doktor besah den Soldaten genau
Oder was von ihm noch da war
Und der Doktor fand, der Soldat war k. v.
Und er drückte sich vor der Gefahr.
Und sie nahmen sogleich den Soldaten mit
Die Nacht war blau und schön.
Man konnte, wenn man keinen Helm aufhatte
Die Sterne der Heimat sehn.
Sie schütteten ihm einen feurigen Schnaps
In den verwesten Leib
Und hängten zwei Schwestern in seinen Arm
Und ein halb entblößtes Weib.
Und weil der Soldat nach Verwesung stinkt
Drum hinkt ein Pfaffe voran
Der über ihn ein Weihrauchfaß schwingt
Daß er nicht stinken kann.
Voran die Musik mit Tschindrara
Spielt einen flotten Marsch.
Und der Soldat, so wie er's gelernt
Schmeißt seine Beine vom Arsch.
Und brüderlich den Arm um ihn
Zwei Sanitäter gehn
Sonst flöge er noch in den Dreck ihnen hin
Und das darf nicht geschehn.
Sie malten auf sein Leichenhemd
Die Farben Schwarz-Weiß-Rot
Und trugen's vor ihm her; man sah
Vor Farben nicht mehr den Kot.
Ein Herr im Frack schritt auch voran
Mit einer gestärkten Brust
Der war sich als ein deutscher Mann
Seiner Pflicht genau bewußt.
So zogen sie mit Tschindrara
Hinab die dunkle Chaussee
Und der Soldat zog taumelnd mit
Wie im Sturm die Flocke Schnee.
Die Katzen und die Hunde schrein
Die Ratzen im Feld pfeifen wüst:
Sie wollen nicht französich sein
Weil das eine Schande ist.
Und wenn sie durch die Dörfer ziehn
Waren alle Weiber da
Die Bäume verneigten sich, Vollmond schien
Und alles schrie hurra.
Mit Tschindrara und Wiedersehn!
Und Weib und Hund und Pfaff!
Und mitten drin der tote Soldat
Wie ein besoffner Aff.
Und wenn sie durch die Dörfer ziehn
Kommt's, daß ihn keiner sah
So viele waren herum um ihn
Mit Tschindra und Hurra.
So viele tanzten und johlten um ihn
Daß ihn keiner sah.
Man konnte ihn einzig von oben noch sehn
Und da sind nur Sterne da.
Die Sterne sind nicht immer da
Es kommt ein Morgenrot.
Doch der Soldat, so wie er's gelernt
Zieht in den Heldentod.
* * *
Коли ж війна під гуркіт гармат
Зустріла четверту весну свою,
Висновку мусив дійти солдат
І загинув геройськи в бою.
Ревла канонада. Свистіла сталь.
Ворог не зовсім знеміг.
І кайзер відчув до солдата жаль:
Він в землю дочасно ліг.
Вже літо. Солдат спочиває, лінько.
Над цвинтарем сонце сія.
Якось уночі приходить військо-
ва лікарська комісія.
Приперлась лікарська комісія,
І сталося чудо з чудес:
За допомогою рискаля
Загиблий герой воскрес.
Його (м'ясиво його й кістки)
Оглянув пильний дідусь
І визнав: придатний в стройовики
Солдат симулює чомусь.
Схопили солдата і повели
В чудову нічну блакить.
Якби не каски, то можна було б
Вітчизняні зорі уздріть.
Наплюхкали шнапсу в тіло гниле,
Запальну рідину,
Вчепили на шию двох медсестер
І напівголу жону.
Бо від солдата, що трішки зотлів,
Шибав непотребний дух,
Ладаном піп кульгавий кадив,
Щоб надто не тхнув смердюх.
Оркестр попереду — та-ра-ра! —
Хвацький марш витинав.
А бравий солдат, як навчили його,
Вище носа носок підіймав.
Його під руки, мов знали давно,
Вели санітари-брати:
До фронту мусіло це лайно
В цілості добрести.
На чорно-біло-червоний стяг
Перекраси́ли габу
І гордо підносили догори
Під барвою тлінь голубу.
У фраці й манішці, якийся чин,
Цибав на чолі панок:
Він знав обов'язок німецьких мужчин —
Рубав, як належить, крок.
Вони чвалали з та-ра-ра
Спадистим темним шосе,
А з ними солдат вихлястий чвалав.
Так хвища сніжинку несе.
Кицьки і суки вищать: «Війни!»
Із нірки свистить ховрах.
Не хочуть французькими бути вони,
Це просто ганьба і жах.
Баби, як вступали вони в село,
З кожного бігли двора.
Вклонялись дерева, повня — мов скло,
І все горлало: «Ура!»
І та-ра-ра, і «бувай здоров!»
І баба, і пес, і піп!
А посередині мертвий солдат
Хитається п'яний як чіп.
Минали вони за селом село,
А він — як невидна мара.
Так густо навколо нього було
З та-ра-ра і ура.
Так грало навкруг, танцювало й ревло!
А він — неначе у тьмі.
Побачити б з неба можна було,
Та в небі — зорі самі.
Та й зорі світять нам до пори.
Ллє досвіток кров свою.
І знову солдат, як навчили його,
Загине геройськи в бою.
З німецької переклав Леонід Череватенко
